У відповіді за всіх недолугих

23

Практично убитий реформою освіти і невмілим управлінням провінційний внз. Одна з ключових пар за фахом. Присутній звичайний постійний контингент, а саме 5% потоку: один росіянин, два китайця, двоє в’єтнамців і негр. Заходить викладач (декан за сумісництвом), запізнившись на 14 хвилин, обкидає поглядом цей міжнародний саміт, тьмяно освітлений трьома залишилися в строю лампами. Декана переповнює обурення — він навіть забув, який предмет викладає. Мабуть, щоб не стояти просто мовчки, він починає читати нотації про те, які ми скоти, що зовсім закинули навчання. Нам, тим, хто прийшов на пару і завжди ходить, він описує майбутнє у багряних тонах: в яку могилу ми заженемо країну, коли таки отримаємо дипломи і хлынем селевим потоком на ринок праці.

Кожен раз так і хочеться запитати: «Товариш декан! У вас є мізки? Ви п’яні? Під кайфом? Ми прийшли на пару. Прийшли. Ті, кому ви адресуєте ці речі, їх жодного разу не чули. Зате я не пропустив за рік жодної пари, можу процитувати будь-яку лекцію напам’ять. Що за маячня? І без того освіта в цьому місці не стоїть і коров’ячої коржі, так ви нам його не даєте!»

Після марного вступу йде переказ того, як б навели порядок в такій ситуації в московському або пітерському вуз: за непроходження процентовки — виняток, за прогул 20% пар — виняток, за, боронь боже, не здані вчасно курсову — чи не згвалтування розпеченою кочергою.

І знову мої думки: «Якщо ви так добре знаєте, як навести порядок, чому цього не робите? Чому нікого не виключаєте, чому тягнете безмозких клаберів-дегенератів за вуха через всі шість курсів і випускаєте дебілів з дипломами? Чому у вузі досі діє мораторій на вилучення, незважаючи на кількість студентів, яким пофіг на професію, які просто полірують задом погано пофарбовану лавку на лекції, та й то рідко? Ви і тільки ви винні в тому, що вуз в такій дупі. Двієчники і ледарі були завжди, навіть у восхваляемое вами «радянський час», але їх гнали погаными мітлами. А ті, хто залишалися, ставали більш дисциплінованими. Так і підтримувалася відвідуваність, тому в інституті залишалися люди, які Екшн сно хотіли знань».

Полум’яна мова декана закінчується. Мабуть, його обурення трохи вщухло. Дзвінок б продзвонив, так дзвонилка здохла, а ремонтник бухає. Так чи інакше, пара скінчилася. Знову додому — займатися самоосвітою і тихо сподіватися, що прийде позитивну відповідь з європейського вузу. Здається, скоро на парах будуть сидіти тільки іноземці, які вже прокляли своїх богів, що потрапили в цю установу.