Виконуюча обовязки дезертира

26

Доброго дня! Дівчина, чий ватник ближче до тіла, — ви не повірите, але українці теж задолбались. Зокрема, ті українці, які нині тими чи іншими долями живуть і працюють в Росії. Які не кричать «Хутин — пуй», не обзивають нікого ватниками і колорадами, не прагнуть спалити або розбомбити Червону площу (навіщо? Вона дуже красива, і так чудово вечорами гуляти в Олександрівському саду) і взагалі самоусунулися від обговорення дуже болючою для обох країн теми. А знаєте, хто нас задовбав? Так адже це… Свої ж співвітчизники і задовбали.

Так, дорога однокласниця, я живу в Росії і навіть заміжня за «клятым москалем». Ні, я як і раніше люблю Україну, свою мову і своє рідне місто. Я залишаюся українкою. Мої батьки все ще живуть на Україні, куди будемо приїжджати ми з чоловіком, а через кілька років — ми з нашими дітьми. Тільки паспорт до того часу у мене буде російським, як і громадянство. Так що не смій поливати мене брудом, називаючи мало не ворогом народу, і припини ростити в мені почуття провини за те, що я тут і подаю на громадянство. Я люблю чоловіка, мені подобається Москва, і саме сюди я заберу своїх батьків, якщо в тому регіоні, звідки я родом, стане «гаряче».

Що, дорога однокласниця, вважаєш себе героїнею за те, що відмовилася отримувати російський паспорт, будучи прописаної в Криму, кинула все і повернулася додому з чоловіком-симферопольцем і дитиною? Ось розумниця, напевно, пожертвувала української армії все нажите непосильною працею за багато років… Що, немає? А в чому тоді героїзм? Це лише повернення до витоків, і не потрібно підносити себе на п’єдестал.

Так, одногрупниця, я як і раніше буду фотографувати красиві вулички московські і фотографуватися на Червоній площі. Ні, мені не соромно, що у мене чоловік москвич, і я не буду повертатися додому в цей непростий для України час. Я нічим допомогти не зможу, а от якщо з-за цього непростого часу у батьків стане туго з грошима або продуктами, то моя зарплата, середня по Москві і шикарна в рідній Україні, буде дуже до речі.

Припиніть втягувати мене в політичні дискусії! Припиніть звинувачувати мене в тому, що я заміжня за російським хлопцем, живу в Москві і подаю на громадянство! Припиніть переконувати мене в тому, що це Москва стріляє, вбиває, бомбить і стирає Україну з лиця землі! Мій чоловік працює айтішником, нікого не бомбить, ні в кого не стріляє і настільки ж переживає за мою країну і моїх співвітчизників. Роззуйте очі і користуйтеся мізками, а не телевізійними гаслами. А то немає сил вже задовбали!