Не зрозумію, не виручу, не вникну

49

Послали мене з подругою на курси підвищення кваліфікації аж на півтора місяця. Ми працюємо давно, курси у нас не перші, по своїй професії ми зобов’язані проходити їх кожні п’ять років. І завжди ці курси були з повним відривом від виробництва. Робота у нас добова. Відпахати добу без сну і їжі, а потім півдня сидіти на лекціях — особливе задоволення. Ось і відривали нас завжди. Але не в цей раз.

— Увійдіть у становище.
— Працювати нікому.
— Ви ж розумієте.

І ключове:

— Вам добре заплатять!

Ми Писали заяву «з частковим відривом». Частковий — це півставки. Три чергування. Коли принесли табель на підпис, ми з подивом побачили, що чергувань у нас сім. Повна ставка!

— З якого переляку? — поцікавилися ми.
— Три чергування ваші, чотири — заступництво. Вони подвійно оплачуються.

Гаразд… ми Відучилися. Відпрацювали. Вчора вивісили списки на премію. Треба сказати, премія у нас «величезна»: одна тисяча сімсот ре. Опа, а у нас-те, що вчилися, — шістсот! Виявляється, ми вчилися, коли всі працювали, і користь відділенню не приносили.

— А як же наші сім чергувань?
— А з них тільки три ваші, от за них шістсот і дали. А чотири — не ваші. І на них премія не поширюється.

Зарплату ми отримали на п’ять тисяч більше, ніж зазвичай, з яких дві пішло на іспити, а решта — на проїзний. Це до «вам добре заплатять».

Значить, так, дороге моє начальство: я сама готова платити вам щомісяця шістсот ре, але щоб більше з проханнями зрозуміти, виручити, вникнути в ситуацію до мене на кілометр не підходили. Ніяких додаткових виходів у вільний час, ніяких заместительств, ніяких «ти ж розумієш». Немає. Не розумію. І не хочу розуміти. Задовбали ви мене, рідні.