А сокира і нині там

61

Мене задовбав рідний і коханий чоловік, який обожнює «готуватися» до різних справах по господарству.

— Навіщо ти залив ванну засобом для миття, але в підсумку її не почистив?
— Ну адже воно має подіяти.
— Воно діє вже півдоби, а на упаковці написано: «Витримати дві хвилини».
— А, ну я, зайнятий. Ща, стривай, ще двох монстрів вб’ю.

У мене була думка, що таким чином він цинічно змушує мене робити те, що йому здається потрібним, саме в той момент, коли йому вступило в голову. Але ні, так він надходить навіть з суто «чоловічими» справами, якими я за визначенням займатися не можу.

— Чому з шафи викинуті всі книги, а сам він відсунутий від стіни мало не на середину кімнати?
— А там полку розхиталася, треба пару шурупів перевинтить.
— Але ти це зробив позавчора!
— А зараз, стривай. Взагалі, у мене голова болить.

Я провела експеримент: скільки триватиме «підготовка до справ», якщо я не буду говорити з цього приводу ні слова? Величезний сокиру, що «треба заточити», в комплекті з інструментом для заточування пролежав на кухонному столі півтора року.

Втім, він і зараз тут лежить.