По волі долі

11

Приблизно півтора року тому мене теж замучила совість, і я вирішив підтримати улюблених виконавців, купивши їх дисків. Першим пунктом були магазини широкого асортименту. Російський рок в таких представлений Алісою, Арією, іноді Чайфом; всі альбоми як мінімум трьох років від роду. Гаразд, пішов з музичним. Вже краще, але однаково і мало, і новинок не бачити. Знаходжу якимось дивом спеціалізований магазин, що торгує ліцензійною продукцією, їжу через півміста… на Жаль, з усього названого мною знайшовся тільки Lumen, причому шукали хвилин п’ять і обрадували, що це останній диск. І адже місто немаленьке — не столиця, але все ж мільйонник.

Це я до чого? На розвалах головного ринку піратської продукції в місті продавець мені з ходу витягнув з коробки по два-п’ять дисків кожного виконавця, порадив схожих, але менш відомих, і навіть (о диво!) не запропонував з поблажливістю «чого простіше». Справді, студентові-недоучке або дівчинці-ромашці видніше, що представляє справжню культурну цінність, а ваші Гуф, Діма Білан і збірник дискохитов доставлять мені райську насолоду.

Може бути, боротьбу з піратством почали не з того кінця? Чи господарям магазинів незрозуміло, що якщо група збирає аншлаги на концертах, то її диск продасться? Як би те ні було, чесно платити вдається далеко не завжди. Задовбали!